Хвилина історичної правди "Крути: і сум, і біль,і вічна слава"

29 січня - День пам’яті героїв Крут. 103 роки тому молоді захисники Української Народної Республіки власною кров’ю вписали нову героїчну сторінку в історію українського визвольного руху.  Поблизу залізничної станції Крути, що розташована за 130 кілометрів на північний-схід від Києва, 300 курсантів військової школи, студентів і гімназистів прийняли на полі нерівний бій із майже 5-тисячною більшовицькою армією, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі.

 

29 січня 1918 року на жертовному вогні в ім’я незалежності України згоріли триста молодих життів. Юнаки, які вийшли захищати незалежність своєї держави, маючи всього по три набої на кожного. Їхній подвиг став символом героїзму та відданості й водночас національної трагедії. 

 Виставка -  скорбота "Скорботна свічка пам'яті святої"

27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. В цей день в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.

 

Остаточне розв’язання єврейського питання

 

Голокост, Шоа – переслідування та масове винищення нацистами євреїв під час Другої світової війни. Жертв знищували лише за етнічну приналежність.

 

Нацистська расова політика базувалася на дискримінаційних заходах, що з часом переросли у масові страти. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнавав змін у процесі краху нацистського «бліцкрігу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори) з розгортанням подій Другої світової війни виявилися примарними. Нацисти вдалися до терору.

 Книжкова полиця "Поетичний геній України" (130років від дня народження П.Г.Тичини)

У цей день 130 років тому народився наш видатний поет Павло Тичина. Молодий Тичина подарував Україні соковиту яскраву поезію, просякнуту символізмом, музикою та світлом. Саме таким ми його і пам’ятаємо – неймовірно талановитим, оптимістичним, спрямованим в майбутнє.

1.   Павло Тичина народився у 1891-му році у селі Піски Чернігівської області. Був одним з 13-ти дітей у дяка Григорія Тичини. Майбутній поет отримав духовну освіту, мав прекрасний голос і слух.

2.   Багато хто не знає, але Павло Тичина мав задатки художника, і в зрілому віці часто шкодував, що не пішов тим шляхом.

3.   Свої твори Павло Тичина писав лише олівцем.

4.   Батькам доводилося постійно економити і через матеріальні нестатки старші діти залишилися без освіти. У 1900 р. 9-річний Павло, повторно й успішно пройшовши проби голосу, став співаком архієрейського хору при Єлецькому монастирі. Одночасно він навчався в Чернігівському духовному училищі. Регент хору виділяв Павла з-поміж інших хлопчиків-співаків, доручав йому навчати нотній грамоті новачків.

5.   Незважаючи на популярність поета, його матеріальне становище, довгий час залишалося скрутним. У 1921 році П. Тичина навіть був вимушений влаштуватися на роботу в київську дитячу бібліотеку ім. Т. Г. Шевченка, яка знаходилася по вулиці Кузнечній, поруч він знімав кімнату у Катерини Кузьмівни Папарук. Слід відмітити, що поету пощастило з господинею квартири, яка діставала йому папір для роботи, допомагала з харчуванням, зберігала рукописні твори.

6.   Лідія Папарук та Павло Тичина побралися аж 1939 року, коли Тичині було 48, хоча до цього довгий час спілкувалися.

7.   Тичину цінувала держава, адже з початком німецько-радянської війни, в липні 1941 року Павла Тичину було евакуйовано з майже 400-ми академіками, членами-кореспондентами та іншими науковими працівниками Академії наук УРСР до Уфи, столиці Башкирії. В Уфі Тичина очолював Інститут літератури імені Тараса Шевченка. Разом із ним в Уфу була евакуйована і його родина — дружина Лідія Петрівна та її мати Катерина Кузьмівна Папарук.

8.   У 1943-1948 роках Тичина очолював Міністерство освіти УРСР. У важкі для країни повоєнні часи він спостерігав за ходом проведення ремонтних робіт в українських школах, допомагав директорам навчальних закладів діставати необхідні будівельні матеріали. На прохання учнів і вчителів він часто надсилав у школи підручники і необхідну літературу. При цьому, міністр витрачав власні кошти, які він отримував за свою літературну діяльність.

9.   В період праці в Міністерстві матеріальне становище родини Павла Тичини покращилося. Він отримав велику квартиру в Києві (де сьогодні знаходиться музей).

10.           У квартирі Тичини була власна бібліотека – близько 20 тисяч книжок.

11.           Тичина самотужки досконало опанував майже 20 іноземних мов, а зокрема — вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську. Дав з них цінні поетичні переклади. Збереглися переклади Павла Тичини українською мовою з сорока мов світу.

12.           Крім поезії, Тичина робив численні переклади (Олександр Пушкін, Євген Абрамович Баратинський, Олександр Блок, Микола Тихонов, Микола Ушаков, Янка Купала,Якуб Колас, «Давид Сасунський», О. Ованесян, О. Туманян, Акоп Акопян, Ілля Чавчавадзе, А. Церетелі, К. Донелайтіс, С. Неріс, А. Венцлова, I. Вазов, Христо Ботев, Л. Стоянов, Нікул Еркай та ін.).

13.           У листопаді 1954 року Тичина у складі офіційної делегації УРСР відвідав Фінляндію (Гельсінкі, Турку, Тампере). Мав зустріч із Президентом Паасіківі, який справив сильне враження на поета.

14.           Павло Тичина хворів на цукровий діабет.

15.           Найвідоміші твори: збірки «Сонячні кларнети» і «Плуг», «О панно Інно…», «Арфами, арфами», «Не дивися так привітно», «Пам’яті тридцяти», «Чуття єдиної родини», «Партія веде»).

 Героїко - патріотичний куточок "Соборність України : від ідеї до сьогодення"

День Собо́рності України — свято України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

Офіційно в Україні День Соборності відзначають з 1999 року.

 

День Соборності України

 

В історії становлення незалежності і соборності України, особливе місце займає день 22 січня 1919 року, коли Директорія Української Народної Республіки проголосила Злуку всіх українських земель в єдину Українську державу. Саме цей день з’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Української Народною Республікою прийнято відзначати як свято – День незалежності і соборності України.       Сьогодні День Соборності України, свято рідного краю, свято нашої держави. Ми пишаємося, що ми – українці, а наша Вітчизна – Україна, земля, дорога та мила серцю кожного із нас.                                            

Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною.   Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності, повсякчас пам’ятаючи про незліченні жертви на вівтар незалежності, соборності, державності.

Щедрий вечір, Добрий вечір

 

Різдвяне сяйво