Пам'ять -
нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато
сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне
підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до
останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на
фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931
року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав.
Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні
щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини -
17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10
мільйонів людських
життів.
життів.
Голодна смерть, напевно, найстрашніша.
Вона повільна, довга і тяжка,
Жахлива і пекельна, найлютіша,
Бо зводить з розуму й така тривка...
А це ж було... І ніде правди діти,
Що заподіяли цю смерть більшовики.
Дорослі мерли, старики і діти —
Це геноцид кривавої руки.
Щоб наш народ нескорений здолати,
Що прагнув волі і в борні стояв.
Його рішили в чорнозем загнати,
Щоб голову вже більше не підняв.
Вмирали сім’ї, вимирали села...
Бо все забрали, що народ зростив.
Статистика доволі невесела...
Мільйони більшовицький кат згубив.
А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,
Як голодом морили чесний люд.
Бо ж пам’ять у народу не забрати...
Й не знищити, не змити, наче бруд.
Вона передалась нам генетично,
Й живе у нас завжди з маленьких літ.
І буде жити в Україні вічно,
То ж хай про це почує цілий світ!