НА ШЛЯХ У МАЙБУТНЄ ВКАЖУТЬ  КРУТИ

І знов, у котрий це вже раз,

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом’януть той славний час,

Коли в офіру Батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Нема любові понад ту,

Що окропила кров’ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути.

   29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії  Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність.

  Йшов 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною, суверенною державою. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави 

більшовики спрямували своє шеститисячне військо на Київ під проводом М.Муравйова.

 На той час в Центральній Раді не було армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками. У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликічастини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300.

  Наступав холодний ранок 29 січня 1918 року. О 9.00 годині 

розвідка донесла, що більшовики наступають. Молоді герої стали готуватися добою. Юнаки мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій. Проти них наступали матроси Балтійського флоту – їх було майже 6 тисяч старих 

вояків, а борців за волю України біля 600. Бій був запеклий і тривав до полудня. Молоді воїни билися відчайдушно, виявляли зразки хоробрості.

Земля дрижала. Схід вогнем горів,

Сурмили сурми. Гримали гармати.

А в їх очах, вогнистих та завзятих

Палав святий, благословенний гнів.

   35 забрано в полон, двадцять сім здорових і вісім поранених. 

Довго і жорстоко катували їх. Та не впали на  коліна, не просили пощади і помилування. Мужньо зустріли вирок: поранених відправити до Харкова, розстріляти. Наближалася страшна хвилина для засуджених. Один починає, всі інші підхоплюють «Ще не вмерла Україна». І вже лежать тіла юнаків на снігу, политому їхньою кров’ю.

 Кров під Крутами не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розцвітають пелюстки Волі. Вже 29 січня 1919 року на роковини бою під Крутами, до Аскольдової могили героїв прийшли студенти й гімназисти. Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які життям заплатили герої.

  Слово про загиблих виголосив професор Михайло Грушевський. Він, зокрема, сказав: «Стримайте ж Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні!».

  Крути, без сумніву, були, є і будуть завдяки героїзму молодих студентів, однією з героїчних сторінок нашої історії.

 Крути стали початком нової доби в історії України. Без Крутів навіть Акт злуки 22 січня 1919 року був би лише документом.

Слава, слава Україні і її народу,

Що своїм життям безцінним захищав свободу,

Що довідну самостійність розумом відстояв,-

Тричі слава Україні і її героям!