пʼятниця, 14 лютого 2014 р.

В День святого Валентина ти усмішку подаруй!




Любов придумана не нами,
Вона від Бога нам дана,
 І хоч любов буває різна,
 Та кожна справжня —
 Завжди лиш одна.
14 лютого, надзвичайний день — День Святого Валентина — Всесвітній день закоханих, Валентин
 Покровитель всіх закоханих. Це хвилююче свято прийшло до нас із Заходу, де щороку його відзначають. Різні перекази, легенди стверджують, що Святий Валентин  не вигаданий. У Давньому Римі цим іменем був названий один священик. Жив він у III ст. н. е., у роки царювання Клавдія II. Як відомо, цей імператор прославився своєю жорстокістю, деспотизмом. Клавдій II заборонив одружуватися воїнам, бо, мовляв, вони тоді не так пильно нестимуть службу. І оскільки воїн має бути завжди в поході, далеко від дому, то ніщо не повинно зв'язувати його з домівкою,заборонив воїнам одружуватися». Священик Валентин, незважаючи на заборону та небезпеку, таємно одружував закоханих. Усе закінчилося сумно. Валентина кинули до в'язниці. Тюремний наглядач зрозумів, що у камері знемагає освічена, душевно багата людина. Він ставився до Валентина із співчуттям, і, як міг, полегшував його муки. У цього наглядача тюрми була донька Джулія — надзвичайної красива дівчина, але вона була сліпою. Невдовзі священик Валентин став учителем доньки наглядача. Він навчав її арифметики, ботаніки, географії, відкрив перед нею світ, якого вона ніколи не бачила Валентин закохався у цю надзвичайно розумну дівчину і Джулія відповіла йому взаємністю. Якось Джулія запитала у Валентина, чи Бог справді чує щиру, гарячу молитву, чи проявляє своє милосердя до бідних і стражденних, до тих, хто вірить у нього. Так, відповів Валентин. Вони взялися за руки, впали на коліна і почали гаряче молитися щоб Бог послав Джулії зір. Раптом у тюремну камеру увірвалося яскраве світло.  Валентине, я бачу вигукнула Джулія . Я бачу!!!  Їхній радості не було меж.
 Але Валентина 14 лютого 269 року стратили. Його не змогло врятувати навіть палке кохання прекрасної Джулії. Усю ніч перед стратою з 13 на 14 лютого він писав коханій листи. «Твій Валентин»,— такими були останні слова в них, виведені його рукою.. Згодом, у 469 році, священика зарахували до лику святих. Відтоді Валентина вважають єдиним святим — покровителем всіх закоханих. З того часу минуло майже дві тисячі років . Та слова кохання живуть і досі. Весь світ у день 14 лютого зізнається у коханні. Закохані надсилають одне одному ніжні та трепетні листи, які валентинками.
Було і буде так у всі часи: Любов, як сонце, світу відкриває безмежну велич людської краси. І тому світ завжди благословляє І сонце, що встає, і серце, що кохає.


Вітаємо читачів, друзів, колег з Днем святого Валентина!!!

вівторок, 26 листопада 2013 р.

ВІРТУАЛЬНІ ВИСТАВКИ

Шановні друзі!
 Пропонуємо вам здійснити подорож у світ цікавих книг

До 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка

 
 
 

понеділок, 30 вересня 2013 р.

Щоб пам’ятати, треба знати

Щоб пам’ятати, треба знати
До 22-ї річниці виведення військ з Афганістану в дитячій бібліотеці-філіалі №1 відбулася зустріч-діалог «Афганська війна очима молоді», на яку запросили учасника тих подій, воїна –інтернаціоналіста Павла Семченка та учнів 4-го класу (кл. керівник І.А. Смірнова) ЗОШ №5.
Павло Миколайович народився в Умані. Після закінчення школи №11 був призваний до лав Радянської Армії. А далі – Афганістан …, війна і два пекельних роки служби в Кандагарі, в складі саперної групи, а потім передовому агітзагоні. Під пекучим афганським сонцем, ризикуючи власним життям, під шалений свист куль його загін першим розміновував ділянку, якими потім рухалася військова техніка.
Учні, затамувавши подих слухали розповідь воїна-інтернаціоналіста про країну, в якій все інше – ставлення до життя, людей, чужа віра, менталітет, цінності. Це країна, в якій дітей вчать тримати зброю, де є кровна помста, жорстокість.
Розповідь почесного гостя про афганську війну містила безліч прикладів героїзму і гідності воїнів, які самовіддано виконували інтернаціональний обов’язок і в горах і в пустелях, на землі і в повітрі, в наступі і в обороні, при врятуванні бойових товаришів та мирних жителів. Павло Миколайович з гордістю повідомив, що радянські війська не програли жодної операції і залишили країну з розгорнутися бойовими знаменами. Він також наголосив, що саме солдатська дружба, взаємовиручка і взаємодопомога, витримка, вірні друзі допомогли вижити в тій жорстокій війні, і побажав усім присутнім саме таких відносин та мирних та спокійних днів.
Юні читачі з цікавістю розглядали бойові нагороди та фотокартки з тих подій та подякували воїну-інтернаціоналісту за змістовну розповідь і подарували йому квіти.
Л. Сидоренко, завідуюча ДБФ №1

Сива совість і біль

Сива совість і біль
Працівниками дитячої бібліотеки №1 проведено екскурс в історію «Не стерти з пам’яті минуле» до 25-річчя Чорнобильської аварії. На зустріч, яка відбулася у ЗОШ№9 з учнями 7-А класу та вчителями, - класний керівник Н.В. Кравець та заступник директора з виховної роботи Л.В. Зерник запросили ліквідатора аварії І категорії, полковника у відставці Миколу Максимовича Поліводу.
Ліквідатор розповів, що чорнобильцем став, коли на плечах вже носив погони підполковника, набувши професійного та життєвого досвіду за роки служби у військових гарнізонах Росії, Німеччини, Чехословаччини. За цей час встиг завершити навчання в академії бронетанкових військ, взяти участь у бойових діях. Вперше його відрядили у Чорнобильську зону, коли проходив службу у місті Біла Церква, 4 травня 1986 року для супроводу військової техніки і завданням передати її керівництву з ліквідації аварії, що знаходилося безпосередньо в адміністративно-побутовому корпусі атомної станції.
Завдання виконував різноманітні: розвідка забрудненої території, вивезення за межі зони відчуження будь-яких металевих предметів; знищення верхнього шару грунту найбільш забруднених ділянок; випробування нових зразків радіокерованої техніки; підготовка і експлуатація роботів японського виробництва для дозиметричних замірів на даху «саркофага».
Керівництво належним чином оцінило ініціативу, виконавську дисципліну, творчість і винахідливість Миколи Максимовича, нагородивши почесними грамотами та орденом «За службу Родине» ІІІ ступеня.
Присутні з цікавістю познайомилися з книжковою виставкою «Чорнобиль – Вкраїноньки сивої совість і біль» та розглядали нагороди і фото з місця тих трагічних подій.
І сьогодні Микола Максимович преймається подіями та наслідками тієї страшної трагедії.
Л. Страйгородська, бібліотекар ДБФ №1

Наша фотогалерея

Наша фотогалерея