Нестайко Всеволод Зіновійович- неперевершений творець української дитячої книги

85 років від дня народження

Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930  року в м. Бердичеві на Житомирщині. У лихі 30-ті, втративши батька — подоляка-тернополянина, який у 20-ті роки був у "січових стрільцях", майбутній письменник переїжджає з мамою до Києва. Скінчивши десятирічку, 1947 року В. Нестайко вступив на слов’янське відділення філологічного факультету Київського університету. Нелегкими були повоєнні роки Всеволода Нестайка: голодними, але то були роки юності і роки студенства, які запам’ятовуються на все життя. В. Нестайко працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», у видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві «Веселка».

   Перші оповідання для дітей Всеволод Нестайко почав друкувати в журналах «Барвінок» та «Піонерія». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році. Майже п’ятидесятилітній шлях у дитячій літературі він засвідчив виданням близько тридцяти книжок оповідань, казок, повістей і п’єc. Найвідоміші з них «В Країні сонячних Зайчиків» (1959), «Супутник ЛІРА-3» (1960), «Космо-Натка» (1963), «Робінзон Кукурузо» (1964), «Тореадори з Васюківки» (1973), «Одиниця з обманом» (1976), «Незвичайні пригоди в лісовій школі» (1981), «Загадка старого клоуна» (1982), «П’ятірка з хвостиком» (1985), «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків» (1988), «Слідство триває», «Таємничий голос за спиною» (1990), «Неймовірні детективи» (1995) та інші непересічні твори.

  

  Книги В. Нестайка перекладено двадцятьма мовами світу, в тому числі англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою та іншими.

   За творами Всеволода Нестайка знімалися фільми, що завоювали міжнародні нагороди. Телефільм «Тореадори з Васюківки» одержав на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), на Міжнародному фестивалі в Алегзандрії (Австралія) — головну премію (1969). Кінофільм «Одиниця з обманом» премійовано на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1984) та відзначено спеціальним призом на кінофестивалі у Габрово (Болгарія, 1985).

        ЮНІ ДРУЗІ!

Книги В. Нестайка чекають на Вас в нашій бібліотеці. Приходьте, знайомтесь з ними, з їхнім життям та пригодами, часом веселими, смішними, а часом і прикрими.

    

НА ШЛЯХ У МАЙБУТНЄ ВКАЖУТЬ  КРУТИ

І знов, у котрий це вже раз,

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом’януть той славний час,

Коли в офіру Батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Нема любові понад ту,

Що окропила кров’ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути.

   29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії  Бахмач-Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який уже протягом майже століття є національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність.

  Йшов 1918 рік. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого незалежною, суверенною державою. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави 

більшовики спрямували своє шеститисячне військо на Київ під проводом М.Муравйова.

 На той час в Центральній Раді не було армії. Основна її частина була розбита більшовиками, а інша перейшла на бік червоних, спокусившись фальшивими обіцянками. У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликічастини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300.

  Наступав холодний ранок 29 січня 1918 року. О 9.00 годині 

розвідка донесла, що більшовики наступають. Молоді герої стали готуватися добою. Юнаки мужньо відбивали атаки ворога, не залишаючи своїх позицій. Проти них наступали матроси Балтійського флоту – їх було майже 6 тисяч старих 

вояків, а борців за волю України біля 600. Бій був запеклий і тривав до полудня. Молоді воїни билися відчайдушно, виявляли зразки хоробрості.

Земля дрижала. Схід вогнем горів,

Сурмили сурми. Гримали гармати.

А в їх очах, вогнистих та завзятих

Палав святий, благословенний гнів.

   35 забрано в полон, двадцять сім здорових і вісім поранених. 

Довго і жорстоко катували їх. Та не впали на  коліна, не просили пощади і помилування. Мужньо зустріли вирок: поранених відправити до Харкова, розстріляти. Наближалася страшна хвилина для засуджених. Один починає, всі інші підхоплюють «Ще не вмерла Україна». І вже лежать тіла юнаків на снігу, политому їхньою кров’ю.

 Кров під Крутами не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розцвітають пелюстки Волі. Вже 29 січня 1919 року на роковини бою під Крутами, до Аскольдової могили героїв прийшли студенти й гімназисти. Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які життям заплатили герої.

  Слово про загиблих виголосив професор Михайло Грушевський. Він, зокрема, сказав: «Стримайте ж Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні!».

  Крути, без сумніву, були, є і будуть завдяки героїзму молодих студентів, однією з героїчних сторінок нашої історії.

 Крути стали початком нової доби в історії України. Без Крутів навіть Акт злуки 22 січня 1919 року був би лише документом.

Слава, слава Україні і її народу,

Що своїм життям безцінним захищав свободу,

Що довідну самостійність розумом відстояв,-

Тричі слава Україні і її героям!

  

УКРАЇНА- ЄДИНА, НЕПОВТОРНА,СОБОРНА

Велична і свята, моя ти Україно,

Лише тобі карать нас і судить

Нам берегти тебе, Соборну і єдину

І нам твою історію творить!

 

  22 січня Україна відзначає чергову річницю з дня проголошення Акта Злуки Української Народної   республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Акт Злуки, закріплений в Універсалі Директорії УНР, унормовував омріяні попередніми поколіннями ідеали української соборності, визначивши: «Збулися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна      Українська Народна Республіка. Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаннями дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу на благо і щастя всього її трудового народу».

Тобі, Україно, мій мужній народе,

Складаю я пісню святої свободи

Усі мої сили і душу широку

Й життя я віддам до останнього кроку

Аби ти щаслива була, Україно

 

  Сьогодні, як ніколи, ми відчуваємо потребу у єднанні і живемо єдиним прагненням – відстояти право жити у незалежній європейській державі – Україна, де цінують людську гідність, демократичні права і свободи.

  У День Соборності України схилимо голови і вшануємо мужніх лицарів Київської Русі, запорізьких козаків, українців, які гинули у сталінських гулагах, усіх вояків, що віками боронили українську землю від нечесті та неправди.

   Вшануємо пам’ять Героїв Небесної Сотні, наших бійців, добровольців, волонтерів, які загинули у борні за мир, незалежність та територіальну цілісність нашої держави, простягнемо руку допомоги їх рідним та близьким, підтримаємо українську армію.

Пам’ятаймо, що битва ще не завершена, Українська держава у небезпеці і наш обов’язок – мужньо боронити її перед зовнішнім ворогом, спільними зусиллями з прогресивним

світом зупинити небезпеку третьої світової війни. 

літературний портрет

 ЛИЦАР НЕСКОРЕНОГО ПОКОЛІННЯ

Симоненко Василь  Андрійович –

 80 років від дня народження

Ти знаєш, що ти — людина?

 Ти знаєш про це чи ні?

 Усмішка твоя — єдина,

 Мука твоя — єдина,

 Очі твої — одні.

  Народився Василь Симоненко  8 січня 1935р. в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині в селянській родині. Цей край пов’язаний із багатьма уславленими іменами та подіями. Наприклад, М. Коцюбинський побував колись поблизу Біївців біля криниці, поруч із якою відбувалися гомінкі ярмарки.

   Тут малий Василько вчився розуміти добро і зло, поважати людину   праці.

  Виховувався без батька. Дитинство і юність припали на воєнні та післявоєнні роки. Ще у школі Василь почав складати вірші, і школярі називали його гучним словом «поет». Після закінчення сільської середньої школи (із золотою медаллю) у 1952-1957 навчався на факультеті журналістики Київського інституту. Працював секретарем в університетській багатотиражці, був учасником вузівської літстудії.

  Симоненко почав писати, навчаючись в університеті. З 1957 він був співробітником газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», власкором «Робітничої газети». Як журналіст, у своїх статтях показував хиби партійно-бюрократичного апарату, через що зазнавав систематичного цькування з боку офіційних владних структур.

  Перша збірка поезій «Тиша і грім» з’явилася у 1962 році й одразу стала подією у літературно — мистецькому житті України.

 Навесні 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої молоді. Учасниками цього мистецького утворення стали Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко брав активну участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, залучався до літературних вечорів та диспутів, виступав на творчих вечорах…

  А ще займався пошуками місць масових поховань жертв сталінських репресій. То було покликання серця, внутрішня, потреба і вираз болю за народ, над яким було вчинено нелюдську, звірячу наругу. У той час за участю Василя Симоненка було складено і надіслано до Київської міської ради Меморандум з вимогою оприлюднити місцезнаходження масових поховань і перетворити їх на національні місця скорботи та пам’яті.

  Точкою останнього відліку для Василя Симоненка була подія, що сталася влітку 1962 року на залізничному вокзалі в Черкасах. Між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня відмовилась продати Василеві пачку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого, Симоненко пред’явив редакційне посвідчення. А далі… Далі були побої в районному відділку міліції. Побої особливо жорстокі, біль яких невгамовно мучив Симоненка до самої смерті. Трохи більше як через рік після цього — 14 грудня 1963 року — він помирає.

  Після смерті поета видано такі збірки: «Земне тяжіння» (1964) (висунута на здобуття премії ім. Т. Шевченка за 1965), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), «Поезії» (1985),  

казки «Цар Плаксій .та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Півні       на рушниках» (1992).                                                                         Колись першим слухачем казок був син поета Лесик. Давно вже виріс Олесь, і ось уже нові покоління читачів читають казки Симоненка.

   Василя Симоненка було посмертно удостоєно Національної премії ім. Тараса Шевченка в 1995 році.

  Колись першим слухачем казок був син поета Лесик. Давно вже виріс Олесь, і ось уже нові покоління читачів читають казки Симоненка.

Новорічний  серпантин 

Рік новий іде новим кроком,

 Всіх вітаєм з Новим роком!

 Бажаємо здоров’я, добра і надії,

 Хай в новому році збудуться мрії!

 

Весело танцюємо, співаємо - рік  Новий зустрічаємо!!!!

Я завзята Овечка,

 Принесла вам на ґаночок

 Щастя, радість і удачу

 І великий успіх на додачу!

 Отримуйте, посміхайтеся,

 Новим роком насолоджуйтеся!

МИКОЛАЙ  З НЕБЕС ВЕСЬ ЧАС  БАЧИТЬ   КОЖНОГО ІЗ НАС   

Миколая ми чекаєм,

Цілий рочок виглядаєм!

Хто побожним був і чемним

Свято жде той недаремно…

Майже у всіх народів є звичай давати дітям вночі на Святого Миколая всякі дарунки. Велика тоді втіха. Цей гарний звичай основується на житті Святого Миколая. Він жив наприкінці ІV століття і відзначався незвичайною добродійністю. Будучи священиком у Патарі, а пізніше архиєпископом у місті Мир (у Малій Азії), угодник зі свого невеликого майна давав щедрі жертви не тільки тим, що соромилися просити, хоч терпіли нуджу. Давав так, що не тільки не знав цього світ, але навіть той, кому він допомагав. Миколай робив це в строгій тайні. Отже, з тих далеких часів, з доброти людської прийшло до нас свято Миколая.

Кожного року малеча з великим нетерпіння чекає приходу Святого Миколая, адже це одне з найулюбленіших свят.

З метою виховання зростаючого покоління в

дусі поваги до народних звичаїв і традицій,

популяризація літератури    в СШ№5 з учнями 3-б класу (кл.кер. Слободяник Л.В) відбувся урок народознавства .

 Діти  були уважні,активні і отримали « миколайчики.»

Свята зустрічайте та про воїнів

 не забувайте!

Для бойового духу солдатів та формування у них відчуття підтримки з боку народу, як наших земляків, так і усіх бійців, що не шкодуючи свого життя відстоюють незалежність нашої країни, та наше право на мирне життя!

В нашій бібліотеці проходить акція під таким гаслом : "Привітай захисників Вітчизни з новорічно-різдвяними святами".

 Тепло дитячих сердець та рук відтворюють малюнки та різні поробки, які буде передано воїнам  АТО .